Проблема  збереження і зміцнення здоров’я дітей потребує комплексного підходу, що передбачає турботу не лише про фізичне, а й про інтелектуально-емоційне, духовне і соціальне благополуччя кожного вихованця, оскільки все це – нерозривні компоненти здоров`я  людини. Сьогодні, ви дізнаєтеся про головні аспекти забезпечення психічного і духовного здоров`я малят, а також про те, як ефективно організовувати відповідну роботу в дитсадку.

         1.Основи психічного і духовного здоров’я дитини.

         У житті людини всі складові здоров’я – фізична, психічна, духовна і соціальна – пов’язані між собою, а їхній інтегрований вплив визначає загальне самопочуття особистості. Про кожну з цих складових необхідно дбати з дитинства.

         З метою збереження психічного здоров’я дітей Базовий компонент дошкільної освіти закликає дорослих створити для них комфортне життя – здорове, змістовне, розмаїте, емоційно насичене, позитивно забарвлене – в усіх соціальних середовищах, зокрема у сім’ї та в дошкільному закладі.

         2.Умови збереження психічного і духовного здоров`я дитини

         Єдність вимог з боку всіх дорослих – вихователів, батьків, інших         близьких людей.

Забезпечення психологічного комфорту, впевненості в захисті та благополуччі.

Психічне здоров’я – стан інтелектуальної сфери, основу якого становить загальний душевний комфорт, що забезпечує адекватні поведінкові реакції.

Духовне здоров’я – усвідомлення особистістю себе частиною природи і суспільства, прояв морально-вольових рис характеру в справах,спрямованих на творення, віра у виші духовні цінності, відповідальність перед іншими людьми, безкорисливість.            

Також, до умов збереження здоров’я дитини належить

Відсутність фізичних і психологічних загроз, конфліктів.       

         Повага до особистості дитини, формування в неї почуття власної гідності,          спілкування без тиску (ненасильницьке)

3. Важливим напрямом роботи педагогів, є створення умов для розвитку і закріплення у дітей життєвих навичок, які сприяють збереженню та зміцненню психічного і духовного здоров`я.

         Навички самоусвідомлення та самооцінювання, які формуються завдяки усвідомленню власної унікальності, позитивному ставленню до себе, інших людей та життєвих перспектив.

         Навички аналізу проблеми та прийняття рішень: уміння визначати сутність проблеми та причини її виникнення, знаходити оптимальні рішення і передбачати їх наслідки для себе та інших людей.

         Навички самоконтролю: вміння адекватно виражати свої емоції та почуття і контролювати негативні прояви.

         Навички успішного досягнення мети, які формуються на основі налаштування на успіх, розвитку вміння зосереджуватися на досягненні цілей.

         Розвиток мотивації на збереження психічного і духовного здоров’я має базуватися на формуванні у дітей навичок самоусвідомлення та самооцінювання, що, в свою чергу, виростають з позитивного ставлення до себе та до інших людей.

 4. Шляхи формування позитивного ставлення до себе та інших

         Усвідомлення свого внутрішнього «Я» -- одне з новоутворень дошкільного віку, що виражається в системі уявлень дитини про себе: свої наміри, бажання, настрій; розумінні, чому саме вона віддає перевагу, що є для неї значущим, що вона цінує, що її цікавить. Усе це веде до формування узагальненого ціннісного ставлення до себе.

         Позитивне ставлення дитини до себе проявляється в упевненості в собі, своїх силах, здатності розраховувати на себе, знанні своїх можливостей, умінні докладати зусилля для досягнення мети.

         Прийняття себе забезпечує перебування дитини у злагоді з собою і позитивне ставлення до інших, що сприяє збереженню її психічного і духовного здоров’я.

         Аби сформувати у дошкільнят позитивне ставлення до себе та інших, дорослі мають постійно підкреслювати свою віру в їхні можливості, хвалити за докладені зусилля, не порівнювати досягнення дітей між собою. Крім того, потрібна цілеспрямована робота, яку варто проводити починаючи з молодшої групи.

5. Насамперед важливо допомогти малятам навчитися визначати свої позитивні риси. Зокрема корисною для дітей усіх вікових груп є така гра.

         Гра «Дзеркальце»

(малюки промовляють: «Я добрий, я чудовий, мене всі люблять » дітям 5-го року життя можна запропонувати розповісти, що їм подобається у їхній зовнішності. Старші дошкільнята кажуть комплімент своєму відображенню у дзеркалі.)

         Варто пояснювати вихованцям, що для того, аби почуватися щасливою і радісною, людина має з любов’ю і повагою ставитися до себе, інших людей, до життя; вміти в усіх життєвих ситуаціях знаходити щось приємне, гарне, цікаве; не допускати негативних думок та емоцій; бачити в кожному добре начало; зустрічати людей усмішкою. Помітити позитивні риси однолітків допомагають дітям такі заходи:

         Фотовиставка «Всі ми різні – всі ми гарні!»

         Спостереження за однолітками «У пошуках схожості».

         Гра перевтілення «сьогодні я буду…»

         Складання розповідей-роздумів «У чому моя неповторність?»

         Гра «Побажання на день» старші вихованці можуть створити «квітку побажань».

6. Мотиваційний етап – спостереження, запитання до дітей, постановка проблеми (діти разом з педагогом формулюють проблему, над якою працюватимуть, а саме: «Як впливає позитивне ставлення до себе та інших людей на здоров’я»)

Теоретичний етап – розповідь «Жити з усмішкою», інтерв’ю з дорослими, запитання для обговорення з батьками, бесіда «Як я ставлюся до себе та до інших? », запитання до дітей.

Практичний етап – дидактична гра «Щасливе намисто», сюжетно-рольова гра «Сім’я», дослідження «Щасливий день», моделювання ситуації «Врятуємо хлопчика-льодинку», практичні завдання «Знайди у знайомих добрі риси», «Привітайся з усіма», «Усміхнися собі»

         Така діяльність сприяє поліпшенню настрою дітей, розумінню ними того, що позитивне ставлення до себе та інших людей дарує радість і задоволення.

         «Ми любимо людей за те добро, яке їм зробили і зненавидім за зло, яке їм спричинили» (Л.Толстой)

Консультація для вихователів

    В останні часи намітилась тенденція серед педагогів та батьків до інтелектуалізації дошкільного дитинства. Підвищена увага  до інтелектуалізації на шкоду становленню в дитини всіх необхідних новоутворень породжує парадоксальну картину: за  посиленої інтелектуалізації дошкільнят, великий відсоток дітей, які йдуть до  школи, не готові до шкільного навчання. У першу чергу проблема криється в слабкій мотивації, нерозумінні своєї нової внутрішньої позиції школяра. Не сформованість мотиваційної зрілості до нових  видів  діяльності   робить   дуже проблематичним    успішність навчання у школі. Дитині,  яка вперше  йде до школи потрібно  встановити     контакти       з незнайомими  людьми, запам’ятати та зрозуміти нові правила    поведінки,   навчитись     будувати      свою поведінку відносно нової системи  соціально заданих правил. Вступ дитини  до  школи  значить посилення     навантаження    на дитячий організм. Якщо дитина відчуває постійний стрес і тривогу, породжені незрозумілістю нової соціальної ситуації, процес адаптації дитини   до  школи значно ускладнюється. Саме   тому  необхідно звернути  увагу  на  розвиток   мотиваційної     готовності    до  навчання у школі ще в дошкільному  закладі.

Мотивація  поведінки  повинна   виникати не в наслідок пасивної  адаптації дитини до вимог  соціального  середовища,  а формуватися активно в процесі діяльності під час спілкування з дорослими та однолітками.

      Для формування позитивного відношення до школи  можна проводити аналогію між школою і дитячим садком як під часі під час виконання дітьми різних режимних процесів, так і під час занять. Так, під час виконання дітьми завдань на заняттях з різних розділів програми, підкреслювати що ці завдання подібні до шкільних, і тому їх треба виконувати сумлінно, правильно і обов’язково доводити до кінця. Тому, хто не виконав якогось завдання, можна й зауважити, що вчителька в школі була б не задоволена цим. На заняттях акцентувати увагу дітей на необхідності правильної поведінки: "Слухайте уважно. Скоро ви підете до школи, а в школі треба бути зосередженим.»

Формуванню у дітей позитивного ставлення до школи допомагають також різні режимні процеси. Наприклад, у роздягальні доречно зауважити, що слід привчатися швидко вдягатися і роздягатись, не чекаючи сторонньої допомоги бо в школі ніхто не допомагатиме – учні все роблять самі. Під час екскурсій, прогулянок за межі дитячого садка підкреслювати: "Поводитись слід так, як майбутні школярі". Вся атмосфера в групі старшого дошкільного віку повинна бути спрямована на те, щоб викликати у дітей радісне очікування, а водночас і розуміння важливості подій.

У процесі формування в дітей позитивного ставлення до школи необхідно широко застосовувати ігри на тему з шкільного життя, так як гра для дошкільників зберігає свою провідну роль. В іграх формуються важливі для майбутнього учня вміння. Наприклад, уміння поводитися на уроці: уважно слухати вчительку, починати роботу за її дозволом, відповідати лише тоді, коли запитають. Тим дітям, які не оволодівають достатньою мірою правилами поведінки на заняттях, допомога відтворення всіх цих правил у грі з ляльками чи з партнером. Правильні уявлення про школу – лише один бік справи. Важливо, щоб знання дітей не лишалися формальними відомостями. Тільки коли уявлення і знання "обростають" емоціями, у дітей формується відповідальне ставлення до майбутнього навчання. Тоді мотив "я хочу до школи" стає дійовим і переростає в справжнє прагнення.

Початком формування мотиваційної активності є поведінка, пов’язана з появою у дитини потреби в нових враженнях. При цьому необхідно відзначити, що розвиток цієї потреби не забезпечується само по собі, а йому необхідна спеціальна організація з боку дорослої людини. Виникненню навчальної мотивації сприяє формування і розвиток допитливості, розумової активності, безпосередньо зв'язаних виділенням пізнавальних задач, що спочатку не виступають для дитини як самостійні, будучи уплетені у виконання практичної діяльності. Серйозне значення у виділенні і прийнятті дітьми пізнавальних задач має навчання на заняттях у дитячому садку, де відбувається перехід від виконання завдань у формі гри або одного з продуктивних видів діяльності, до виконання завдань власне пізнавального характеру, що направляють дітей на усвідомлене виконання розумової роботи.

В системі розвитку позитивного ставлення дітей до школи велику роль необхідно відводити формуванню саме пізнавальної спрямованості. Чому ж ми так прагнемо того, аби в дитини сформувалася пізнавальна спрямованість, що ґрунтується на внутрішніх прагненнях,?

Є цілий ряд пояснень таких пе­реваг.

Результати досліджень В. Чиркова засвідчують:

1. Навчання, яке ґрунтується на внутрішній зацікавленості( пізнавальних мотивах), буде значно успішнішим, тому що при наявності такої зацікавленості ди­тина здатна працювати довше без будь-яких зовнішніх підкріплень.
2. Школярі, яких приваблює насамперед інтерес до самого процесу навчання, схильні обира­ти складніші завдання, що пози­тивно впливає на розвиток їхніх пізнавальних процесів. Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не одержують задово­лення від подолання труднощів під час вирішення навчальних зав­дань. Тому такі діти обирають простіші завдання й виконують лише те, що необхідно для одер­жання підкріплення. В умовах шко­ли таким підкріпленням найчасті­ше є оцінка вчителя, вдома - ви­нагорода, подарунок, похвала.
3. Відсутність внутрішнього стимулу сприяє зростанню напру­ження, зменшенню спонтанності, що справляє пригнічуючу дію на креативність дитини, тоді як на­явність внутрішніх мотивацій сприяє виявленню безпосередності, оригінальності, зростання креативності та творчості.

    У результаті проведення ряду досліджень вчені дійшли виснов­ку, що матеріальне заохочення зменшує внутрішню мотивацію. Виходячи з цього, можна припус­тити, що будь-які інші зовнішні стимули теж зменшуватимуть внутрішній інтерес до діяльності. . Аналогічні дослідження про­водили й інші автори, які вивчали вплив на внутрішню мотивацію та­ких факторів, як: уникання пока­рання; призначення терміну закінчення діяльності; нав'язуван­ня мети; ситуація змагання.

Чим більше навчальне завдання доз­воляє дитині почуватися компе­тентною та ефективною, тим ви­щою в неї буде внутрішня мотива­ція до певного виду діяльності.

Важливе місце в цьому питанні належить характеру навчальної діяльності. Вона має бути опти­мальною за рівнем складності. Якщо перед дитиною стоїть надто просте завдання, воно не викли­че в неї інтересу і внутрішньої мотивації, тому що, якою б компетен­тною не почувалася дитина, над­то просте навчальне завдання не дозволить реалізувати їй свою майстерність і не дасть змоги по­чуватися ефективною.

Надто складні навчальні завдан­ня, як і надто прості, негативно впливають на формування та зро­стання внутрішньої мотивації, оскільки не дають дитині змоги ре­алізуватися, виявити ефективність і майстерність у виконуваному, внаслідок чого руйнується почуття компетентності, знижується само­оцінка й самоповага.

Ще однією важливою умовою зростання внутрішньої мотивації є така характеристика навчальних завдань як новизна і непередбачуваність, що, як правило, викли­кає внутрішній інтерес дитини.

При побудові занять, необхідно широко застосовувати прийоми активізації мислення. Так, правильною постановкою запитань, зауважень, порад спрямовувати думку дитини на самостійне розв'язання певних завдань.

Для формування пізнавальної спрямованості дітей  можна використовувати прийом знаходження нового змісту в уже відомому. Наприклад, у звичайне зображення лісу вводити елементи яких не було раніше-зайчик, грибок під кущем, ялинку. Основна мета таких завдань-викликати в дітей реакцію на нове, розвивати вміння знаходити нове в невідомому. Такі завдання загострюють сприймання дітей, розвивають увагу, викликають задоволення.

Формувати у дітей інтерес до діяльності на заняттях допомагає введення ігрових ситуацій. Перевага ігрової форми організації учіння виступає особливо чітко, коли один і той же матеріал подається в ситуації різних мотиваційних контекстів. Результативність цієї форми постановки і розв'язання навчальних завдань пов’язана с психологічною характеристикою учіння в умовах гри. За такою організації задовольняється потреба дітей  у провідній діяльності – ігровій.

У формуванні позитивного ставлення до учіння добрі результати дає введення у навчальний процес групових ігрових і неігрових форм діяльності; використання їх спонукає до роботи малоактивних дітей.

Працюючі в колективі, дитина бачить, який інтерес викликає її діяльність в однолітків, як потрібна вона їм, тоді й сама починає цінувати свою роботу, розуміти її значення. Це сприяє включенню дітей в активну навчальну діяльність, яка поступово стає для них потрібною і цінною – так формується позитивна мотивація учіння. Для підтримки пізнавальних інтересів надзвичайно важливо стимулювати емоції, інтелектуальні почуття, їх потужним джерелом є емоційність навчального змісту. 

Оскільки серед пізнавальних мотивів першорядне значення має інтерес до знань і процесу їх набуття, організовувати навчальний процес потрібно так, щоб максимально зацікавити дітей змістом  матеріалу і самим процесом набуття  знань, умінь і навичок.

Для формування у дітей адекватної самооцінки на заняттях, велику увагу необхідно приділяти формуванню оціночно-контрольних дій, залучати дітей до результативних взаємооцінок, які формуються на основі мотивованих оцінних суджень педагога; серед виставлених малюнків відібрати найкращі і ті, де завдання виконано не зовсім правильно, обґрунтувати свій вибір та тому подібне.

І все ж уявлення про те, що можна ззовні сформу­вати мотив, є помилковим. «Мотив -складне психологічне утворен­ня, яке має вибудувати сам суб'єкт» (Є. Ільїн).Дорослий може лише сприяти цьому процесу. Існує цілий ряд науково розроблених способів підвищення внутрішньої мотивації в навчальному процесі, використовуючи які, можна уникну­ти багатьох утруднень. Для цьо­го як педагогам, так і батькам необ­хідно дотримуватися таких вимог:

1. За можливості скасувати на­городи і призи за правильно ви­конанні завдання, обмежуючись лише  похвалою.
2. Якомога менше використо­вувати на заняттях ситуацію зма­гання. Краще привчати дитину до аналізу і порівняння своїх особис­тих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переклю­чити на ігрові види діяльності.
3. Намагатися не нав'язувати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною стосовно вироб­лення мети і завдань може вияви­тися значно ефективнішою.
4. Необхідно пам'ятати й пре те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефек­тивним заходом, який завжди вик­ликає негативні емоції й негатив­но впливає на ставлення дитини до навчання.
5. Намагатися уникати вста­новлення часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток твор­чості, а й перешкоджає розвиту внутрішньої мотивації.
6. Стежити за тим, щоб на­вчальні завдання не лише відпо­відали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної склад­ності, сприяли виявленню май­стерності та компетентності дити­ни. Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи її.
7. Надавати дитині право ви­бору навчального завдання, не об­межуючи при цьому її свободи.
8. Бажано підбирати навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтере­су під час його виконання.
9. І на завершення хотілося б нагадати, що підвищення пізна­вальної активності, успішне за­своєння навчальної програми стає неможливим у ситуації, коли будь-які стимули, що не стосуються навчання, стають основними.